«Камертони власної душі» (до 150-річчя від дня народження Марселя Пруста, французького письменника, есеїста та критика)

 

Болісний титан модернізму, людина, яка перевернула саме наше розуміння явища, іменованого літературою, автор одного з найбільш «густонаселених» (більше 2500 персонажів) циклів романів в історії був не відразу зрозумілим за життя. Одиниці сьогодні можуть похвалитися, що зуміли здолати всі сім томів роману «У пошуках втраченого часу». 10 липня, в день 150-річчя Марселя Пруста, згадуємо про його місце у світовій літературі.

Серед великих французьких письменників Марсель Пруст, мабуть, найбільший оригінал і найпарадоксальніше явище. Його opus magnum — епопея з семи книг «У пошуках втраченого часу», яка писалася упродовж 14 років, - начебто оголює все найінтимніші душевні рухи автора: «Є лише один спосіб писати для всіх — писати, ні про кого не думаючи, писати в ім’я того, що є в тобі найважливішого і найтаємничішого». Проте особистість Пруста, навіть після прочитання всіх семи томів, залишається прихованою досить густою вуаллю.

Як цей ненормальний тип узагалі зміг так багато написати? До того ж іще роман, який став одним із найвидатніших творів ХХ століття?

Марсель Пруст постійно страждав. Від усіляких фізичних недуг (астма, проблеми з травленням, постійні застуди, та інші захворювання), а також від психічних (депресія, страх перед поїздками / мишами / бактеріями (він носив захисні рукавички!), прив’язаність до матері, і серія з будь-якого приводу). Крім того. Йому більше подобалися чоловіки, ніж жінки, але й тут йому не щастило. Найбільшим (і нещасливим) коханням Пруста був його водій (одружений).

Та найдужче Марсель Пруст боявся холоду. Він ніколи не виходив із дому без своєї шуби, якою також накривався вночі як додатковою ковдрою. Адже через страх отруїтися димом Пруст не дуже обігрівав житло. У квартирі (де він облаштувався тільки в 37 років, після смерті батьків) йому було комфортніше натягнути на себе побільше светрів і зігрітися грілками.

Найкраще Пруст почувався, залишаючись у ліжку. Він спав до вечора, а ночами писав свій роман – так само у ліжку.

1913 року Прус узявся писати першу частину, не маючи тоді навіть найменшої здогадки про те, що вона стане першою частиною гігантського твору. У процесі створення письменникові в голову приходило так багато ідей, і кожну з них він хотів включити до роману. Отож він вносив зміни і викреслював, і доповнював, доповнював, доповнював навіть уже готові до друку тексти. В оригінальних рукописах Пруста практично неможливо знайти слово, яке жодного разу не було б перекресленим.

Рукописи Пруста

Хоча ще тоді для багатьох читачів перша частина твору була складною для прочитання, Пруст отримав за неї винагороди і визнання. Він писав далі. Остання частини з-поміж написаних вийшли в світ уже після його смерті. У віці 51 рік Пруст помер від запалення легень, бо, попри застуду, вийшов з дому. Три пальта і дві ковдри не врятували…

Вальтер Беньямін якось сказав: «Пруст був бездоганним режисером своєї хвороби». Тобто лише через те, що Пруст був таким, він зміг написати свій монументальний твір.

 

Роман-епопея "У пошуках втраченого часу"
 (з фонду відділу літератури іноземними мовами)

Якщо ж ви все-таки наважитеся присвятити час прочитанню «лонгріду» Пруста, памятайте, що краса — один з ключових хештегів до творчості письменника, який критично ставився до власної здатності придумувати сюжети. Його головний сюжет — внутрішній, а основне завдання — описувати свої особисті враження, передаючи словами чарівні відчуття від запахів, кольорів, геометричних форм і тим самим випускаючи на волю красу, замкнену в оболонці банальних речей, які щомиті мозолять очі кожній людині.