Невже я народився на світ тільки для того, щоб так умерти?
О боже, якби в мене був хоч проблиск надії!
(З листування)
Навколо імені Кітса довгий час точилися запальні суперечки. Разюча розбіжність оцінок його поезії (а згодом, коли було опубліковане інтимне листування, і фактів його недовгого життя) була головною причиною тієї повільності, з якою слава англійського поета, сучасника Байрона та Шеллі, поширювалася спершу на батьківщині, а потім і далеко поза її рубежами. Реакційна критика, зводячи політичні рахунки з гуртком ліберально-демократичної інтелігенції, так званою «кокнійською школою» поезії, спрямувала свої найлютіші атаки проти діяльного учасника її, двадцятитрьохрічного поета, сина конюха, Джона Кітса, і надовго відштовхнула від нього багатьох англійських читачів. Хоч та критика була частково спростована ще за життя поета, коло недоброзичливості, яким окреслила вона ім'я Кітса, довго просвічувало крізь пізніші оцінки його творчості.
То в поезії його бачили тільки стильове недбальство, недисциплінованість, поганий смак, «по-буйволячому затоптану» англійську мову, сентиментальність і навіть «плаксивість», то проголошували його холодним естетом, прихильником «мистецтва для мистецтва», вишуканим майстром, довершеним стилістом, ставили поряд із Гомером, Ecxiлом, Шекспіром, називали «батьком» усіх майбутніх декадентів, що зумів своїм геніальним обдаруванням передбачити і втілити в прекрасні поетичні форми славнозвісну «хворобу кінця віку», то, навпаки, вихваляли його за внутрішню цільність, здоров'я, ясне бачення світу, за мовне багатство. Як бачимо, Кітса справді «роздрібнили», розтягли па шматочки. І це не випадково: складність, багатомотивність його поезії давали й дають матеріал для найрізноманітніших оцінок - відпоnідно до особистих уподобань та громадської позиції дослідника. Потрібні були свіжі повіви, щоб розвалити карткові стіни, якими обгороджували поезію Кітса естети та декаденти, і відтворити у всій його складності та цільності образ цього видатного англійського поета.
Джон Кітс – поет молодшого покоління англійських романтиків. Найбільші твори Кітса були написані, коли йому було 23 роки. В останній рік життя практично відійшов від літературної діяльності. Джон Кітс народився 31 жовтня 1795р. в сім’ї власника платної стайні в Лондоні. У серпні 1803р. Джон поступив вчитися у приватну закриту школу преподобного Джона Кларка (також в Енфілді). Кітс, втратив батьків на 15-му році життя, був відправлений до Лондона для вивчення медицини; він не міг дозволити собі здобути університетську освіту і навіть не мав можливості зайнятися класичними мовами.
Хоча Кітс і вивчав медицину, але віддав перевагу поезії. У 1817році Кітс видав першу книжку ліричних віршів, а в наступному році – велику поему «Ендіміон». Недоброзичливі відгуки критики призвели до депресії. Моральні хвилювання прискорили розвиток сухот – спадкової хвороби в сім’ї поета. У 1818 році його відправили в Південний Уельс, де він трохи окріп. У 1819р. Кітс закохався в Фанні Браун. Вона відмовлялася вийти за нього заміж, поки він не складе собі положення в суспільстві. Дуже обмежені обставини зробили життя Кітса вкрай важкими. Хвороба поновилася. Кітс повільно згасав. Поет усвідомлював це і відбивав у своїх одах і віршах настрій вмираючої молодості і таємничу урочистість переходу в інший світ. У 1820 році відплив в Італію, сподіваючись поправити здоров’я, але помер у Римі. Перед смертю випустив третю книжку віршів. Це «Гіперіон», «Ізабелла» та інші – найбільш зрілі його твори. Помер Джон Кітс 23 лютого 1821 року (йому було всього 25 років) і був похований на протестантському кладовищі в Римі. А до тріумфу його, як письменника, залишалося всього кілька місяців. Книга віршів, що вийшла у світ майже відразу після смерті її автора, була прийнята захоплено і мала грандіозний успіх у широкої публіки. А будинок, в якому поет провів останні місяці життя, стали місцем паломництва шанувальників його таланту.
У 1819 році Джон Кітс створив один із хрестоматійних творів англійської літератури – «Оду соловейку» (Ode to a Nightingale). Кітс тоді настільки надихнувся співом соловейка, який зробив гніздо під вікнами його будинка, що написав цей шедевр за один день.
Послухайте, як «Оду соловейку» читає відомий британський кіноактор Бенедикт Камбербетч: