Наш край рано увійшов у творчість видатного польського романтика.
Характерним, тільки йому притаманним ліризмом напоєні його образи, особливо – ландшафти Кременця з вежами, ошатними будиночками серед зеленої повені садів, горою Бони, мальовничими руїнами давнього замку, струмінням срібних хвиль Ікви, а також і степової далечі, запилених вуличок подільського Тульчина чи знаменитого ландшафтного парку Софіївка на Уманщині, або ж – Житомира, Бердичева, Верхівні…
Чи могло бути інакше? Напевно, ні. Бо тут він залишив своє серце. Серед тих місцин, містечок та сіл, людей, ситуацій, розмов і думок – сформувалась його особистість.
Тож годі дивуватися, що значимі для митця картини пережитого ним у молоді роки, вже на чужині невичерпно живили його творчу уяву, щораз то відроджуючись у любовно затриманих пам’яттю подробицях ніби не так, щоб і далекого, проте для нього навіки втраченого минулого. Невимовний щем пронизує рядки написаного Юліушем Словацьким про Україну.
Ім’я музи поета – ностальгія…
Якщо ти будеш у моїй країні,
Де котить Іква води свої сині,
Де гори пнуться у блакить високу,
Де дзвонить місто над сріблом потоку,
Де квітчані конваліями луки
Біжать по схилах по міському бруку, —
Якщо там будеш, душе моя мила,
Хоч з променя повернена до тіла, —
Мою журбу ти спом’янеш в тім краї.
Вона, мов ангел, золотий, ширяє.
А часом лине, як орел крилатий,
І знов сіда на скелях спочивати.
Легке повітря мов цілющу воду,
Там лив з грудей я рідному народу...
